У Білоцерківській громаді попрощалися з Денисом Чепраковим і Сергієм Ісаєнком
Минулого тижня Білоцерківська територіальна громада провела у Вічність одразу двох захисників України – Дениса Володимировича Чепракова з Білоцерківки і Сергія Григоровича Ісаєнка з Колосівки.
Денис Володимирович Чепраков до війни працював будівельником, був вправним і тямущим у роботі, міг виконати ремонт будь-якої складності. У лютневі дні 2022 року чоловік добровольцем став на захист України. Воював на Донецькому напрямку.
31 серпня 2022 року у бою поблизу м. Первомайська Донецької області Денис Володимирович отримав численні осколкові поранення тіла, один із осколків серйозно пошкодив ліву руку. Її довелося ампутувати. Понад три роки життя чоловіка минали між лікарнями, госпіталями, реабілітаційними центрами.
Втрата руки стала для Дениса Чепракова величезною трагедією, яку він так і не зміг подолати. Йому постійно дошкуляв фантомний біль: нестерпно боліла ампутована рука. Коли ветерану ставало трохи легше, він будував плани на майбутнє. Зокрема, мріяв завершити зведення власного будинку, облаштувати подвір’я… Та потім біль з новою силою охоплював усе тіло. У такі хвилини чоловік не хотів жити й говорив, що заздрить побратимам, які одразу загинули в бою.
Певно, цей моральний надлом позначився й на фізичному стані: організм не впорався з хронічними хворобами, що загострилися останнім часом. Ветерана шпиталізували до Великобагачанської лікарні, де він помер у суботу, 2 травня 2026 року. Прощалися із захисником України у понеділок, 4 травня, у Білоцерківці. Як і належить, Дениса Володимировича Чепракова поховали з військовими почестями.
Односельці влаштували живий коридор від центру села до подвір’я Чепракових, стоячи на колінах із Державними прапорами України та квітами. Труну з тілом ветерана від його будинку до останнього місця спочинку супроводжував духовий оркестр.
Траурний мітинг на кладовищі відкрив Білоцерківський сільський голова І. В. Лещенко, який висловив щирі співчуття рідним і близьким захисника та наголосив: Денис Чепраков гідно виконував свій військовий і громадянський обов’язок, був вірним присязі, брав участь в обороні держави і стримуванні збройної агресії російської федерації.
Про життєвий шлях померлого розповіла секретар сільської ради Т. А. Дубина. Вона зазначила, що Д. В. Чепраков нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни» й орденом «Золотий Хрест». Ця нагорода є свідченням особистого героїзму та професіоналізму воїна. Військові на його честь дали трикратний салют.
Наступного дня, 5 травня, в громаді провели останнім земним шляхом іще одного захисника України – Сергія Григоровича Ісаєнка.
Він народився 18 вересня 1973 року в Кременчуці. Невдовзі батьки переїхали до Балаклії, звідки родом був батько. У три роки хлопчик лишився без матері. Його виховувала бабуся Галина Луківна Ісаєнко.
Сергій закінчив місцеву школу й Красногорівське ПТУ № 49. Потім була строкова служба в армії.
Відслуживши в армії, Сергій не захотів лишати бабусю самотньою й повернувся в Балаклію. Працював тваринником на молочному комплексі ТОВ «Білагро».
2014 року побрався з місцевою дівчиною Валентиною. Подружжя виховувало двох донечок: Дашу 2015 року народження та на два роки молодшу Аню.
Повномасштабне вторгнення російської армії в Україну зруйнувало мирне життя родини. 16 грудня 2022 року С. Г. Ісаєнко був мобілізований до лав ЗСУ. Потрапив до новоствореної 144-ї окремої механізованої бригади, служив у 2-му механізованому батальйоні.
За ваговий внесок у справу підвищення боєздатності військової частини, відповідальність, старанність, ініціативу, зразкове виконання бойових завдань та з нагоди Дня сухопутних військ С. Г. Ісаєнко був нагороджений Почесною грамотою військової частини.
10 лютого 2024 року чоловік перестав виходити на зв'язок. Невдовзі дружині повідомили, що воїн зник безвісти. Попри цю сумну звістку, рідні не вірили у його загибель: сподівалися, що Сергій живий і, можливо, у ворожому полоні. Однак донечки все ж здали аналізи ДНК. А 3 травня 2026 року стало відомо про збіг результатів тесту…
Сергій Григорович Ісаєнко загинув 10 лютого 2024 року поблизу с. Новоселівки Сватівського району Луганської області. Через понад два роки його поховали на рідній землі.
Траурний кортеж із тілом Героя земляки зустрічали навколішках, утворивши живий коридор у селах Дзюбівщині, Красногорівці, Колосівці.
Прощальний мітинг на кладовищі, як і належить, відкрив Білоцерківський сільський голова І. В. Лещенко.
– Велике горе знову накрило нашу громаду. Ми зібралися тут, щоб провести в останню дорогу нашого земляка, прекрасну людину, щирого сина України, мужнього воїна, який віддав своє життя за незалежність і свободу нашої країни, за мир на землі, за всіх нас, – сказав очільник громади.
Щирим і зворушливим був виступ заступниці сільського голови Л. П. Луць.
– Сьогодні наша громада знову схилила голови у глибокій скорботі. Знову ми під блакитно-жовтими прапорами на колінах, у жалобі зустріли нашого Героя на щиті, – зазначила вона. – Сергієві Григоровичу Ісаєнку було лише 50. Він був справжнім українцем, воїном, героєм.
На мітингу також виступили однокласник загиблого Микола Требух, який згадав роки спільного дитинства, та бойовий побратим, заступник командира роти лейтенант Вадим Мельник. Обидва розповіли, що Сергій Ісаєнко був гарним товаришем, завжди готовим підставити своє плече, відкритою й щирою людиною. Він любив людей і життя, мав чимало цікавих планів, але війна підступно зруйнувала їх.
Присутні по черзі попрощалися з Героєм, поклавши до труни квіти, а військові на його честь тричі дали прощальний залп.
...Клята війна забирає найкращих, несучи із собою невгамовний біль втрат і горя. Пам'ять про наших земляків Дениса Володимировича Чепракова і Сергія Григоровича Ісаєнка – справжніх Героїв, які стали на захист України й усіх нас, назавжди збережеться в серцях вдячних нащадків.
