На фронті загинув 42-річний Андрій Володимирович Осіпов
У захисника України залишилися батьки, брат, дружина, 12-річний син і 9-річна донечка.
Народився Андрій Володимирович Осіпов 30 листопада 1981 року в Бірках. Його батько Володимир Андрійович працював водієм вантажних машин на Білоцерківському маслозаводі (згодом – ПП «БіАГР»), мама Любов Степанівна – на різних роботах у місцевому радгоспі, а незадовго до виходу на пенсію – прибиральницею в Бірківській школі.
У простій, дружній і порядній родині понад усе цінували чесність, принциповість, повагу до людей і любов до праці. Батьки змалку прищеплювали ці цінності й двом своїм синам.
Андрій добре навчався в школі й дуже любив читати. Коли до рук потрапляла захоплива книжка, міг потай від батьків читати її всю ніч, сховавшись із ліхтариком під ковдрою. Улюбленими предметами в школі були історія й українська література. 
Любов до книги й потяг до історії Андрій Осіпов зберіг на все життя: він постійно читав, останнім часом – електронні книжки, які скачував у телефон із Інтернету, причому не просто читав та одразу забував, а глибоко аналізував, співставляв, робив висновки…
Після закінчення Бірківської дев’ятирічки юнак продовжив навчання у Красногорівському професійно-технічному училищі, де здобув фах електрика. Однак працювати за спеціальністю йому так і не довелося.
Першим робочим місцем Андрія Осіпова стало ДП «Подільське лісництво», де він працював черговим на вишках: стежив за порядком на території та виявляв вогнища пожеж.
Юнак мріяв про вищу освіту й зрештою здійснив своє бажання: вступив на заочне відділення Полтавського державного педуніверситету і, працюючи у лісництві, без відриву від виробництва здобув кваліфікацію учителя історії та правознавства.
Дипломований учитель влаштувався на роботу в Остап’євську загальноосвітню школу, але постійні проблеми з транспортом змусили його невдовзі розрахуватися. Андрій Володимирович їде в Київ, де влаштовується в гіпермаркет «Епіцентр». Він не боявся змін у своєму житті й залюбки брався за нову й незнайому справу.
Після одруження у 2010 році Андрій Осіпов деякий час жив і працював у Полтаві, згодом разом із дружиною й маленьким сином переїхав на батьківщину дружини – у с. Рокита. Працював учителем історії і географії у Рокитянській школі, а з 2015 року – водієм електронавантажувача на складі готової продукції ПП «Білоцерківська агропромислова група».
Робота в дружному колективі, на великому й успішному підприємстві подобалася чоловікові й він вважав, що знайшов нарешті своє місце в житті. Але повномасштабне вторгнення російської армії на територію України змусило Андрія Володимировича Осіпова відмовитися від мирного життя і піти туди, де у важкий час для країни мали бути справжні чоловіки.
Він не служив у армії й ніколи не тримав у руках зброю, проте 25 лютого 2022 року добровольцем прибув до ТЦК і СП й був зарахований до 116-ї окремої бригади Сил Територіальної оборони ЗСУ.
Спочатку бійці бригади охороняли важливі об’єкти на території області (зокрема у м. Миргород та в Миргородському районі), однак із літа 2022 року поступово окремі підрозділи 116-ї Обр ТрО перекидають у Чернігівську, Сумську області для охорони кордонів, а також у зону бойових дій у Харківській і Донецькій областях.
А. В. Осіпов потрапив на фронт у січні 2023 року. Був стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти в/ч А-7314. Упродовж року наш земляк перебував у самісінькому пеклі на передовій, захищаючи рідну землю й повсякчас ризикуючи своїм життям. А 7 січня 2024 року він загинув неподалік с. Дачне Покровського району Донецької області...
Він загинув, щоб ми жили. Пам’ятаймо про це.
У Рокиті попрощалися з Андрієм Осіповим
14 січня 2024 року тіло загиблого героя доставили в Миргород, а наступного дня його зустрічали в Рокиті. Люди стали на коліна й утворили живий коридор від початку села аж до будинку, де мешкав воїн.
Попри мороз, попрощатися із земляком-захисником прийшло кілька сот жителів громади: рідні, друзі, колеги по роботі в місцевій школі й на ПП «Білоцерківська агропромислова група». Були й бойові побратими, учасники російсько-української війни.
Відкриваючи траурний мітинг на кладовищі, Білоцерківський сільський голова Іван Васильович Лещенко зазначив, що Андрій Володимирович Осіпов пройшов короткий, але героїчний земний шлях. 25 лютого 2022 року він добровольцем став на захист України, рік був на передовій, де мужньо боронив Батьківщину, нещадно нищив ворога.
Про коротке, але гідне життя Андрія Осіпова зі сльозами на очах і неприхованим теплом у голосі говорили й інші промовці на мітингу: заступниця сільського голови Світлана Василівна Козаренко, вчителька Рокитянського ліцею, колега по роботі Ніна Віталіївна Большачкова, голова профкому, заступниця директора із заготівлі сировини ПП «Білоцерківська агропромислова група» Світлана Миколаївна Захаренко, військовослужбовиця в/ч А7314 Наталія Олексіївна Гуренко. Вони зазначали, що загиблий був відкритою, товариською, працьовитою і відповідальною людиною. Він шанував батьків, допомагав ближнім, був гідним прикладом для своїх дітей – 12-річного Богдана й 9-річної Владислави. Він мав великі плани на життя, та війна їх безжально зруйнувала...
Наша країна неодмінно переможе ворога, і в цій перемозі буде значна частка заслуги й нашого земляка Андрія Осіпова.
