Захисник України Віталій Пієнко на щиті повернувся в Білоцерківку
Односельці згадують загиблого захисника України як дуже товариську, добру й щедру людину. Він готовий був поділитися останнім! А ще мав золоті руки, чудовий голос та артистичні здібності, брав участь у художній самодіяльності…
Віталій Віталійович Пієнко народився 19 грудня 1980 року в Білоцерківці. Батько працював кіномеханіком у Будинку культури, тож хлопчина змалку бував у закладі культури.
У п’ять років Віталій уперше вийшов на сцену, виконавши «Пісню про рушник» Андрія Малишка й Платона Майбороди. Відтоді зачарував публіку й закохався в сценічне мистецтво. Чудово співав, брав участь у шкільних театральних постановках.
Дідусь майбутнього захисника України воював на фронтах Другої світової війни, втратив зір, тож хлопчина змалку піклувався про нього, зокрема супроводжував, коли той виходив із дому.
Закінчивши 11 класів місцевої школи, юнак вступив до Красногорівського ПТУ №49, де здобув фах кухаря. Дуже смачно готував, працював у кафе «Фортеця», ресторані «Псьол», але недовго – влаштувавсь у Псільське лісництво, згодом перейшов на ПП «Білоцерківська агропромислова група», останнім часом виконував ремонтні й будівельні роботи.
Однокласниця загиблого Н. А. Лук’янець згадує: коли її призначили директоркою Білоцерківського СБК, Віталій Пієнко дуже їй допоміг. Разом зі своїм батьком він відремонтував стареньку музичну апаратуру, й таким чином можна було проводити дискотеки. І, звичайно ж, брав участь у концетах.
Оскільки у Віталія була фізична вада (лише одна нирка), він не служив на строковій слубі. Із цієї ж причини його не мобілізували 2014 року. Після початку повномасштабної війни В. В. Пієнка кілька разів намагалися мобілізувати, але військові частини відмовлялися від нього. Зрештою 12 березня цього року він був зарахований на військову службу. Після навчання потрапив на передову. А 7 липня 2024 року внаслідок ракетного обстрілу у Сумському районі Сумської області загинув…
15 липня із загиблим Віталієм Пієнком прощалася вся Білоцерківська територіальна громада. Траурний кортеж із тілом героя рухався з Миргорода в Білоцерківку через села Дзюбівщину, Красногорівку, й скрізь люди навколішках та з квітами віддавали останню шану захиснику України.
– Пекучий біль і гіркий смуток війни чорним крилом знову торкнувся нашої громади, – сказав, відкриваючи траурний мітинг на кладовищі, Білоцерківський сільський голова І. В. Лещенко.
Очільник громади наголосив, що наш земляк Віталій Віталійович Пієнко, хоча й недовго захищав Україну, проте мужньо виконав свій військовий обов’язок, був відданим військовій присязі на вірність українському народу.
На мітингу виступили голова ветеранської організації, колишня викладачка Красногорівського ПТУ №49 Ольга Авксентіївна Кононенко, яка пам’ятає Віталія ще за навчанням в училищі, вчителька Білоцерківського ліцею, перша вчителька героя Валентина Іванівна Таран, представник військкомату Петро Павлович Рибальченко.
Наш земляк чесно виконав свій чоловічий і громадянський обов’язок, але це коштувало йому життя. Він загинув, проте пам'ять про Віталія Віталійовича Пієнка назавжди залишиться в наших серцях.
