У с. Колосівці попрощались із 35-річним воїном Сергієм Михайловичем Лещенком
Герої не вмирають. Вони просто перестають бути поруч. Відлітають у небо – тихо і не прощаючись. Певно, тому, що не збиралися помирати. Мріяли мирно жити, працювати, любити, радіти життю...
Не судилося. Клята війна забрала найцінніше – їхні життя, й вони стали зірками в небі, нашими янголами-охоронцями. Серед таких зірок – і уродженець Колосівки Сергій Михайлович Лещенко. Уже п’ятнадцятий полеглий Герой у нашій громаді…
Сергій народився 1 травня 1990 року в працьовитій родині Михайла Васильовича і Валентини Дмитрівни Лещенків. Ріс розумним, допитливим, працелюбним хлопчиком. Був щирим, товариським, захоплювався спортом, особливо – футболом. Мав неабиякий потяг до техніки, ще підлітком залюбки лагодив побутові прилади й навіть автомобілі.
Закінчивши дев’ятирічку у Балаклії та загальноосвітню школу (зараз ліцей) у Красногорівці, Сергій вступив на факультет фізичного виховання та спорту Полтавського національного педагогічного університету.
Отримавши диплом педагога, за фахом не працював: займався тим, що подобалося найбільше, до чого мав потяг: був автослюсарем у автосервісі «АТЛ», автосалоні «Соллі Плюс» у Полтаві.
– Коли ми познайомилися, а потім
побрались, я була ще студенткою медакадемії, й Серьожа мені у всьому допомагав. Він не цурався ніякої роботи й загалом був дуже турботливим чоловіком і батьком, а також сином і братом, – згадує дружина Олена.
Після закінчення УМСА Олена отримала направлення на роботу у Глобине, й молода сім'я переїхала до Кременчука. Сергій улаштувавсь у тамтешній автосалон «Соллі Плюс».
Подружжя виховувало двох синів. Коли російські агресори вдерлись у нашу країну, Сергій відправив дружину з двома неповнолітніми дітьми за кордон, а сам у січні 2023 року добровольцем пішов бити ворога. Потрапив у щойно сформовану 37-му окрему бригаду морської піхоти, був штурмовиком.
Влітку 2023 року 37-ма ОБрМП брала участь у боях на Херсонському напрямку, а також на Донбасі.
За станом здоров'я Сергія комісували, але з війська він не звільнився: перевівся до 30-го корпусу морської піхоти. Служив старшим матросом, такелажником евакуаційного відділення евакуаційного взводу: витягував із поля бою та відновлював пошкоджену ворогом техніку. Там уміння та працьовитість Сергія були просто неоціненними! За сумлінну службу С. М. Лещенко був нагороджений Почесною грамотою командира 30-го КМП.
Проте навіть на другій лінії оборони наші воїни наражаються на неабияку небезпеку й ризикують життям. Так трапилося і з нашим земляком. 22 серпня 2025 року при виконанні службових обов’язків Сергій Михайлович Лещенко загинув.
– Того дня ми довго телефонували синові, а він не відповідав, – розповідає батько загиблого Михайло Васильович. – Почали неабияк хвилюватися, зрештою я набрав командира роти (у мене були його контакти). Він каже: «Вам передзвонить начальник штабу». Ми чекали, чекали, але він так і не подзвонив. Ми запідозрили неладне, й наступного дня я попросив заступницю сільського голови Любов Петрівну Луць зателефонувати у військкомат. Виявляється, там уже знали, що Серьожа загинув, але вирішили увечері не повідомляти нам. Представники військкомату приїхали до нас у неділю вранці. Було це 24 серпня, на День Незалежності…
Поховали Героя у рідному селі 1 вересня 2025 року. Траурний кортеж люди зустрічали живим коридором: навколішках і з квітами. А коли він проїжджав повз Красногорівський ліцей, одна зі школярок дзвонила у дзвоник на честь колишнього випускника школи.
Попрощатись із С. М. Лещенком у цей скорботний день прийшли рідні, друзі, односельці та небайдужі жителі інших сіл громади.
– Наша громада знову схилилася в жалобі. Сьогодні ми проводжаємо у Вічність нашого земляка, мужнього воїна, який добровольцем став на захист свого народу, – сказав, відкриваючи мітинг біля могили Героя, Білоцерківський сільський голова Іван Васильович Лещенко.
На мітингу виступили також заступниця голови Любов Петрівна Луць та однокласник загиблого Євген Михайлович Шипоша. Вони згадували Сергія Лещенка як щиру, світлу людину та запевняли: пам'ять про нього завжди житиме в серцях усіх, хто його знав.
Сергієві Михайловичу Лещенку було всього 35 років, він мав попереду – ціле життя. Якби ж не війна, яка його забрала.
